Різні погляди на виховання дитини: як батькам домовитися

Мама вважає, що п'ятирічному синові рано сидіти з планшетом за обідом. Тато дає планшет, бо так усі спокійно поїдять. Ввечері вона суворо каже «спати», він читає ще одну казку. Дитина швидко розбирається, до кого з яким проханням іти, а батьки дедалі частіше сваряться вже одне з одним.

Різні погляди на виховання є майже в кожній парі, бо двоє дорослих виросли у двох різних родинах. Самі розбіжності дитині не шкодять. Шкодять часті сварки через них, особливо при дитині, і ситуації, коли її ставлять посередині між мамою і татом. Домовитися можна, якщо розмовляти без дитини, про конкретні правила і зі згодою, що в дрібницях кожен з батьків має право на своє. Нижче розібрано, звідки береться різниця, що вирішувати разом, як вести таку розмову і коли варто піти до сімейного психолога.

Чому ви виховуєте по-різному

Почнімо з того, що різниця між вами не означає, що хтось із вас поганий батько чи погана мати, і найчастіше за нею стоять цілком зрозумілі речі.

Кожен приносить у сім'ю свою родину

Людина, яку в дитинстві карали за кожну двійку, часто або повторює цю суворість, або клянеться, що зі своєю дитиною так не буде, і нічого не забороняє. Хтось виріс там, де про почуття не говорили, а хтось у родині, де вечеря без розмов вважалася дивною. Ці правила здаються «нормою», доки поруч не опиняється людина з іншою нормою. Тому суперечка про те, чи можна дитині плакати через дрібниці, буває насправді суперечкою двох бабусь, яких за столом давно немає.

Системна сімейна терапія, на яку спираються психологи центру в роботі з родинами, саме так і дивиться на ці суперечки. Кожен з батьків несе сценарій своєї сім'ї, і новій родині доводиться складати з двох сценаріїв третій.

Різні страхи за ту саму дитину

Одна людина в парі боїться, що дитина виросте без меж, друга боїться зламати їй характер.

За кожним «ти занадто м'який» чи «ти занадто суворий» зазвичай ховається тривога за майбутнє дитини. Коли суперечка йде про методи, кожен захищає свій метод. Коли батьки говорять про те, чого бояться, раптом виявляється, що хочуть вони того самого.

Втома і нерівний розподіл турбот

Хто проводить з дитиною більше часу, той зазвичай і встановлює правила. Він знає, після чого вона погано спить, чим закінчуються мультики перед садочком і чим минулого разу закінчилися три цукерки перед сном. Другий з батьків приходить увечері, втомлений, і хоче, щоб удома було тихо й приємно. Йому здається, що від однієї цукерки нічого не станеться. Звідси вічне «я цілий день тримаю режим, а ти за годину все руйнуєш». Інколи суперечка про солодке перед сном насправді про те, що одна людина почувається самотньою в щоденних турботах. Тоді спершу варто поговорити саме про це, про розподіл обов'язків, і тільки потім про цукерки.

Коли різниця нормальна, а коли шкодить дитині

Тут є добра новина від дослідників. Інститут Готтманів, який десятиліттями вивчає подружні пари, наводить суперечки про дисципліну дітей як приклад проблем, які можна розв'язати: знайти рішення і дотримуватися його. Водночас 69 % конфліктів у парах, за їхніми даними, постійні, бо виростають із різниці характерів. Їх не розв'язують остаточно, зате можна навчитися роками спокійно про них розмовляти, не доводячи кожну суперечку до сварки.

Для дитини теж важить спосіб, у який ви сперечаєтеся. Британський дослідник Гордон Гарольд двадцять років вивчав тисячі родин і дійшов висновку, що сварки між батьками бувають звичайною частиною сімейного життя. Шкодять часті й погано розв'язані конфлікти, навіть якщо вони відбуваються без крику, і з часом позначаються на психічному здоров'ї дитини, її поведінці та відвідуванні школи.

Звичайна різниця у вихованні чи привід щось змінювати

Що відбувається	Звичайна різниця	Привід змінювати
Правила	Тато дозволяє більше гратися, мама частіше нагадує про уроки	Головні правила щодня змінюються залежно від того, хто вдома
Суперечки	Сперечаєтеся без дитини і приходите до рішення	Сваритеся при дитині, рішення так і немає
Слова про партнера	«У тата свої правила, у нас з тобою свої»	«Тато нічого не розуміє», «не кажи мамі»
Дитина	Знає, чого чекати від кожного з батьків	Жаліється одному на іншого, бере на себе роль посередника
Покарання	Різні, але без болю і приниження	Хтось б'є, принижує або залякує дитину

Найтісніше з проблемами дитини пов'язані дві речі. Метааналіз 93 досліджень, у яких узяли участь понад 41 тисячу людей, показав, що відкриті конфлікти батьків щодо виховання і втягування дитини в ці конфлікти найсильніше пов'язані з її тривогою, сумом і проблемами поведінки. Зворотний зв'язок теж є, хоч і слабший, і коли батьки працюють як команда та підтримують одне одного перед дитиною, таких проблем у дітей у середньому менше.

Дитина посередині

Вона передає мамі, що сказав тато, відповідає на питання «з ким тобі краще», зберігає таємниці одного з батьків від іншого. Дослідники називають це тріангуляцією. Дитина в такій ролі відчуває себе розірваною між двома людьми, яких любить, і може вирішити, що батьки сваряться через неї.

Інколи дорослим і на думку не спадає, що вони так роблять. Фраза «ну скажи татові, що ти вже великий для цієї казки» звучить жартівливо, але дитина в цей момент стає аргументом у чужій суперечці.

Що вирішувати разом, а де можна по-різному

Ідеальна однаковість не потрібна. Тато може жартувати там, де мама серйозна, бабуся може пекти млинці на вечерю, і дитина навчиться, що різні люди поводяться по-різному. Їй потрібна передбачуваність у головному, тобто певність, що в питаннях сну чи безпеки мама й тато скажуть одне й те саме.

Зручно поділити всі питання виховання на три смуги. У найширшій смузі спільні правила, які діють, хоч би хто з батьків був удома. У вужчій те, де кожен робить по-своєму, і другий не втручається. У третій, найвужчій, те, чого ви не робите при дитині ніколи.

Випишіть на окремому аркуші свої спірні питання і розкладіть їх по трьох смугах. Усе, що стосується безпеки, сну, екранів і покарань, переносьте в «Вирішуємо разом». Якщо питання не лягає в жодну смугу, лишіть його для розмови з психологом.

До переліку спільних правил зазвичай потрапляє небагато. Безпека, наприклад, ремінь в автомобілі й правила на дорозі. Час сну. Скільки часу з екраном. Як ви реагуєте, коли дитина б'ється чи кричить. Що ви робите замість покарань, і які покарання у вас неприпустимі.

Решту можна віддати на розсуд кожного з батьків, тільки домовтеся про це вголос. Як тато вкладає спати, які ігри вибирає мама, чи можна з татом трохи побешкетувати у ванній.

Як домовитися: розмова без дитини

Розмова про виховання, що почалася за вечерею фразою «ти знову дав йому цукерку», майже напевно закінчиться сваркою, тому для неї краще домовитися про окремий час.

Оберіть час, коли обоє спокійні

Підійде вечір, коли дитина вже спить і ніхто не щойно повернувся з роботи, а сама розмова на 30–40 хвилин зазвичай дає більше, ніж двогодинна, після якої обоє виснажені. Говоріть про одне питання за раз, наприклад про сон, бо все виховання за один вечір обговорити не вийде, а втома зробить розмову різкішою.

Говоріть про свої страхи

Спробуйте замість «ти її розбалуєш» сказати «я боюся, що вона не навчиться чекати і їй буде важко в школі». На звинувачення людина відповідає захистом, а на тривогу часто відповідає своєю тривогою, і раптом виявляється, що ви боїтеся одного. Так буває частіше, ніж здається. Корисне питання одне одному звучить так: «Як це було у твоїй сім'ї, коли ти був малим?»

Вислухайте відповідь до кінця, навіть якщо вона здається вам дивною.

Складіть короткий список спільних правил

Запишіть п'ять-сім правил. Не двадцять. Кожне конкретне, щоб його можна було перевірити. «Дитина лягає о 21:00, у вихідні до 21:30» працює. «Дитина має вчасно лягати» не працює, бо слово «вчасно» кожен розуміє по-своєму. Біля кожного правила допишіть, що ви робите, якщо дитина його порушує, і хто з вас за це відповідає. Список можна повісити на холодильник, щоб не сперечатися, хто що пам'ятає. Старшій дитині ці правила можна пояснити разом, від імені вас обох: «Ми з татом вирішили…» Так вона бачить, що правило спільне і його не скасують, якщо поскаржитися іншому з батьків.

Пробний термін на два тижні

Домовтеся, що нове правило діє два тижні, а потім ви спокійно обговорюєте, що вийшло. Два тижні минають швидко. Так легше погодитися на чужий варіант, бо це спроба, і через два тижні до питання можна повернутися. Часто за цей час суперечка вирішується сама: або правило спрацювало, або обом стало видно, де воно не годиться.

Коли не згодні при дитині

Таке трапляється навіть у найдружніших пар.

Тато каже «ще п'ять хвилин мультиків», мама вже сказала «вимикаємо». Дитина дивиться на обох. Найпростіше в цю хвилину підтримати того, хто сказав першим, а розбіжність обговорити ввечері, наодинці.

Допомагає домовлена стоп-фраза, наприклад «давай обговоримо пізніше». Почувши її, другий з батьків не продовжує суперечку. Виняток один. Якщо партнер при дитині робить щось небезпечне, кричить на неї чи принижує, втручайтеся одразу, тут чекати вечора не можна.

Якщо сварка все ж сталася при дитині, покажіть їй і примирення. Дослідження Університету Нотр-Дам показали, що руйнівні конфлікти батьків з ворожими словами, мовчанням і злістю роблять дитину менш захищеною емоційно. А сварки, у яких батьки шукають рішення і миряться, викликають у дітей спокійніші реакції. Достатньо сказати: «Ми з татом посперечалися і домовилися. Ми не сердимося одне на одного і на тебе теж».

Якщо дитина каже «а тато дозволив»

Це звичайна дитяча кмітливість, так роблять майже всі діти, щойно помічають різницю між батьками. Відповідь проста: «Я спитаю в тата, а поки що робимо як домовлялися». Потім справді спитайте. Коли дитина кілька разів побачить, що батьки перевіряють одне в одного, сенс у цьому зникне.

Чого краще не робити

Кілька звичок роблять суперечки довшими і болючішими, ось найчастіші з них:

• Скасовувати рішення партнера при дитині: «Не слухай маму, можна».
• Обговорювати з дитиною, хто з батьків правий, або жалітися їй на іншого.
• Мовчки саботувати домовленість, якщо вона вам не подобається, замість сказати про це.
• Відігравати роль «доброго» з батьків, щоб дитина любила більше.
• Перекладати на партнера всю дисципліну: «Ось прийде тато, він тобі покаже».

Останнє особливо шкодить стосункам дитини з тим із батьків, кого роблять «покаранням». Свекрухи й бабусі з власними правилами додають до цього окрему тему. Про те, як бути, коли до суперечки підключається старше покоління, є стаття про ситуацію, коли свекруха втручається у виховання і в сім'ю.

Коли варто звернутися до сімейного психолога

Звертайтеся, якщо ви вже пробували домовитися самі і бачите щось із цього:

• кожна розмова про виховання закінчується сваркою або мовчанням на кілька днів;
• сваритеся через дитину кілька разів на тиждень, і так уже понад місяць;
• дитина почала жалітися одному з батьків на іншого, нервує перед вашими розмовами, гірше спить;
• суперечки про виховання поступово стали суперечками про все, і ви віддаляєтеся одне від одного;
• один з батьків карає фізично або принижує дитину, а другий не може це зупинити.

Останній пункт уже не про різні стилі виховання, тут дитину треба захистити.

Сімейний психолог не вирішує, хто з батьків правий, він допомагає кожному почути, що стоїть за позицією іншого, і скласти правила, з якими погодяться обоє. Ольга Бєлік працює з родинами в підході системної сімейної терапії і з гештальт-підходом, тому на зустрічах часто йдеться про те, які сценарії кожен приніс зі своєї сім'ї. Як влаштована така робота і з якими запитами приходять родини, описано на сторінці сімейного психолога.

Приходити краще вдвох. Якщо партнер поки не готовий, перший крок можна зробити самій чи самому, наприклад на онлайн-консультації. Вона можлива без камери і без справжнього імені, якщо вам так спокійніше.

Запитання та відповіді

Чи шкодить дитині, що мама суворіша, ніж тато?

Сама по собі різниця в характерах не шкодить, діти пристосовуються до різних дорослих і в садочку, і в школі. Проблеми з'являються, коли батьки при дитині скасовують рішення одне одного або сваряться про виховання часто й без результату. Тоді дитина швидко вчиться грати на ваших розбіжностях і просити дозволу в того, хто м'якший.

Що робити, якщо чоловік не хоче говорити про виховання?

Почніть з одного маленького питання і конкретної ситуації. Фраза «нам треба серйозно поговорити про дитину» зазвичай одразу налаштовує на оборону. Запропонуйте спробувати його варіант на два тижні, це знімає відчуття, що його виховують. Якщо розмови не виходять місяцями, на консультацію можна прийти одній.

Чи можна сперечатися при дитині?

Можна. Спокійно не погоджуватися при дитині навіть корисно, бо так вона бачить, як дорослі домовляються. Сварки з криком, образами та звинуваченнями краще відкласти. Якщо так сталося, покажіть дитині, що ви помирилися і що вона не винна.

Як бути, якщо після розлучення в кожного з батьків свої правила?

У двох домівках правила завжди трохи різні, і дитина з цим справляється, якщо головне збігається: сон, безпека, ставлення до школи. Найбільше дитині заважає, коли кожен з батьків погано говорить про іншого. Якщо розлучення тільки попереду, прочитайте, як сказати дитині про розлучення так, щоб вона не відчула себе винною.

З якого віку дитина помічає, що батьки виховують по-різному?

Рано. Уже малюк швидко вчиться, у кого з батьків легше випросити печиво. Дошкільнята свідомо користуються різницею, а школярі можуть прямо сказати «а тато дозволяє». Тому узгоджувати правила варто якомога раніше, поки різниця між вами ще не стала для дитини способом домовлятися.

Матеріал має інформаційний характер і не замінює консультацію фахівця чи медичну допомогу.