Син на війні: як батькам пережити тривогу і де брати сили

Син на фронті, а ви живете від повідомлення до повідомлення. Телефон лежить поруч навіть уночі, новини гортаєте, поки не заболять очі, і кожна година тиші в чаті здається поганим знаком. Так переживає більшість батьків, чиї діти служать, і з вами все гаразд.

Прибрати тривогу повністю не вийде, поки син там, зате можна зробити так, щоб вона не з'їдала сон, стосунки в родині й ті сили, які ще знадобляться і вам, і йому. Далі про те, чому ця тривога така виснажлива, що робити з нею вдома, як говорити з сином, коли зв'язок рідкий, як не посваритися між собою і коли батькам самим варто піти до психолога.

Чому тривога за дорослого сина така важка

У 2016 році американські дослідники розпитали 21 батька й матір військових, яких відправляли служити далеко від дому (18 із них були мамами, а їхнім дітям було в середньому 28 років). Вибірка невелика. Пережите батьками автори описали як «неоднозначну втрату»: дитина жива, але її немає поруч, і ніхто не може пообіцяти, що вона повернеться чи повернеться такою самою. Тому день без жодного повідомлення часто дається важче, ніж коротке «важко, але живий».

ВООЗ пише, що в більшості людей, яких зачепила війна чи інша надзвичайна ситуація, з'являються тривога, смуток, відчуття безнадії, проблеми зі сном, втома, дратівливість, болі в тілі. Із часом цей стан зазвичай слабшає.

Він дорослий, а ви все одно батьки

Ще одне, що помітили ті самі дослідники. Батькам важко зрозуміти, яке місце син тепер займає в родині, адже ви звикли знати, де він, чи поїв і коли приїде. Тепер у нього командир. А ще побратими, своя дружина чи дівчина, і про важливе ви інколи дізнаєтеся останніми, бо пише він спершу тим, хто поруч із ним зараз, і любові до вас від цього не меншає. Почуття таке, ніби вас відсунули. Частина батьків у відповідь контролює ще сильніше, телефонує по десять разів на день і ображається на мовчання, а інші відступають і роблять вигляд, що все гаразд, хоча всередині все стискається від кожного сповіщення в телефоні. Обидва варіанти знайомі багатьом родинам військових, і обидва забирають сили, яких і так небагато.

Гордість, страх і злість водночас

Батьки в тому дослідженні пишалися дітьми і водночас боялися за них. Якщо син пішов сам, до гордості нерідко домішується злість («а про нас ти подумав?»), а якщо його мобілізували, буває вина, ніби ви мали якось його вберегти.

Ці почуття не роблять вас поганими батьками. Розповідати про них синові не обов'язково, проте визнати для себе варто, бо придушена злість потім виходить у сварках із тими, хто поруч.

Що робити з тривогою, поки син на службі

Візьміть аркуш паперу і розділіть його навпіл. Ліворуч запишіть, що залежить від вас: власний сон, посилка до кінця місяця, дзвінок його дівчині, документи, квитанції за світло. Праворуч те, на що вплинути не можна (обстріли, накази, куди переведуть підрозділ).

Права колонка нікуди не дінеться, але думати про неї по колу можна безкінечно, тож коли ловите себе на цьому, подивіться на ліву й зробіть одну справу звідти, хай навіть дрібну.

Окремий час для тривоги

Британська служба здоров'я NHS радить тим, кого постійно накривають тривожні думки, виділити щодня окремий «час для хвилювань». Звучить трохи дивно. О певній годині ви сідаєте і свідомо думаєте про все, що лякає, можна записувати, а коли страх наздоганяє вдень на роботі, ви відкладаєте його до цієї години, і так легше займатися іншим.

Спершу тривога розкладу не слухається, і до такої вправи треба трохи звикнути.

Новини, телеграм-канали і чати

Новини тут погані помічники. Гортати стрічку з напрямку, де служить син, хочеться постійно, бо так ніби ближче до нього, хоча відповіді на головне питання, чи з ним усе гаразд, там немає, зате є чужі втрати, відео й чутки. Оберіть одне-два перевірені джерела і два часи на день, коли ви їх відкриваєте, а ввечері кладіть телефон подалі від ліжка.

Не пишіть у соцмережах, де служить син, у якій він частині і що розповів про позиції, навіть у закритих групах батьків, бо такі дописи читають шахраї і ворог.

Якщо накрило вночі

Серце калатає, думки біжать по найгіршому сценарію, заснути не виходить, тож сядьте, поставте обидві стопи на підлогу, видихайте повільніше, ніж вдихаєте, і назвіть подумки п'ять речей, які бачите в кімнаті. Дихальні вправи і зосередження на тому, що відбувається зараз, NHS називає серед способів збити тривогу і зняти напругу.

Справа для рук

Посилки й солодощі американські батьки з того дослідження теж називали способом тримати зв'язок із дітьми, а в Україні це знайоме кожній мамі військового. Зібрати посилку, сплести сітку, зварити їжу для волонтерів чи просто перекопати город, і поки руки зайняті, тривога відступає хоча б на годину.

Тільки стежте, щоб волонтерство не стало другою зміною без вихідних. Якщо ви не спите, бо треба доплести сітку до ранку, це вже ще один спосіб себе виснажити, а не підтримка.

Як говорити з сином, коли зв'язок рідкий

«Мам, усе нормально», і тиша на три дні. Багато батьків чують від сина тільки це, і розпитувати хочеться дедалі наполегливіше, проте писати він може не завжди, а розповідати подробиці часто не хоче, щоб не лякати вас.

Тому головне варто зробити, поки зв'язок є. Домовтеся про знак, який він надішле за секунду: плюсик або крапку. Домовтеся і про те, кому ви телефонуєте, якщо він мовчить кілька днів (дружині, дівчині, другові, з яким він на зв'язку), тоді в день тиші у вас буде готовий план.

Пройдіть цю лінію разом із сином і рідними, поки зв'язок є, і домовтеся про кожен крок. Тоді в день тиші ви знатимете, на якому ви етапі й що робити, і не обдзвонюватимете всіх підряд.

Дні без зв'язку на війні бувають постійно: позиція, режим тиші, сів телефон, немає світла. Якщо ж мовчання тягнеться тижнями і родина вже шукає його через офіційні канали, прочитайте, як жити, коли рідна людина зникла безвісти, там окремо про очікування без жодних звісток.

Що писати і про що питати

Пишіть про звичайне життя. Що зацвіло на дачі, як кіт знову скинув вазон, що сказала сусідка, який рахунок у матчі. Фото кота теж підходить. Людині на фронті така дрібниця нагадує, що вдома все триває і його там чекають. Питайте коротко, щоб можна було відповісти одним словом: чи тепло, чи треба щось передати. Цього досить. Довгі розпити «як ти там насправді» краще залишити на час, коли він сам захоче говорити.

Чи казати йому, що вам погано

Часто радять ніколи не плакати в слухавку і не показувати страху, але син знає вас усе життя і чує напругу в голосі навіть крізь бадьоре «у мене все добре».

Чесно і коротко зазвичай краще за гру. «Я сумую і хвилююся, але тато поруч, я тримаюся» звучить правдиво і не перекладає на нього вашу тривогу, а детально про безсонні ночі краще розповісти подрузі, чоловікові чи психологу, тим, хто може підтримати вас тут.

Тримати вас на плаву з позиції він не повинен.

Мама, тато і невістка: як не посваритися через тривогу

Знайомо багатьом родинам. Мама плаче й читає новини, тато мовчить, пропадає в гаражі і на питання «тобі що, байдуже?» відповідає роздратуванням.

Страх люди переживають по-різному. Мовчання часто означає, що людина не знає, куди подіти свою тривогу, і ховає її в роботу, тому не вимагайте від чоловіка чи дружини переживати так само, як ви. Домовтеся про просте: один вечір на тиждень разом без новин, і кожен може сказати «мені зараз погано», не пояснюючи чому.

Дружина або дівчина сина

Про поранення, ротацію чи відпустку син найчастіше пише спершу дружині, і батькам це буває так боляче, що виникають образи («вона знала і не сказала»).

Учасники того самого дослідження серед способів зберегти зв'язок із дитиною на службі називали і підтримку її партнера. Невістка зараз переживає те саме, що й ви, часто ще й із малими дітьми на руках, тож подзвоніть їй просто спитати, як вона тримається, без розпитувань про сина, і домовтеся, хто кому і як швидко передає важливе, щоб нікому не доводилося вгадувати.

Інші діти й онуки

Коли вся увага на синові, що служить, інші ваші діти можуть відчувати, що їх не помічають, хоча вголос цього ніхто не скаже. Їм теж буває тривожно. Онукам, чий тато на фронті, теж потрібні спокійні дорослі поруч, і бабуся з дідусем тут часто важать більше, ніж їм здається. Як говорити з онуком-підлітком про тата, страх і новини, ми розбирали в статті як підтримати підлітка, якщо тато на фронті.

Що допомагає батькам і що забирає сили

Ось де батьки військових найчастіше виснажуються.

Що допомагає батькам військового впоратися з тривогою і що забирає сили

Ситуація	Що допомагає	Що забирає сили
Син мовчить понад добу	Згадати домовленість, написати одне повідомлення і зайнятися справою	Дзвонити щодесять хвилин і перебирати найгірші варіанти
Новини з напрямку	Одне-два перевірені джерела двічі на день	Стрічка телеграм-каналів до ночі
Розмова з сином	Домашні новини і короткі питання	Допит «як ти насправді» і сльози в слухавку щоразу
Тато мовчить	Визнати, що ви переживаєте по-різному	Докори «тобі байдуже»
Новини приходять через невістку	Домовленість, хто кому передає важливе	Образи і змагання, кому син сказав першим
Власний стан	Сон, їжа, люди поруч, окремий час для тривоги	Волонтерство без вихідних і забути про себе

Найважче зазвичай дається останній рядок. Батькам здається, що думати про себе, коли син в окопі, якось негарно, тож про свій сон і відпочинок вони згадують в останню чергу.

Коли батькам варто звернутися до психолога

За оцінкою ВООЗ, серед людей, які живуть у місцях збройних конфліктів, приблизно 22 % можуть мати депресію, тривожний розлад, посттравматичний стрес чи інший психічний розлад.

Самодопомоги часом буває замало. Зверніться до фахівця, якщо помічаєте щось із цього:

• тривога не відпускає кілька тижнів і заважає спати, працювати, доглядати себе чи онуків;
• ви майже не спите або щоночі прокидаєтеся й більше не засинаєте;
• страх приходить нападами, із сильним серцебиттям і відчуттям, що бракує повітря;
• новини й чати забирають більшу частину дня, і зупинитися не виходить;
• сварки вдома стали щоденними;
• з'являються думки, що жити далі немає сенсу.

Список не ставить діагнозу (його ставить лікар), він лише підказує, що час попросити про допомогу.

Психологи центру працюють із військовими, ветеранами та їхніми родинами, і батьки тут така сама родина, як дружини й діти. З тривогою в центрі працюють, зокрема, методами когнітивно-поведінкової терапії: разом із психологом ви шукаєте думки, які розкручують страх, і вчитеся помічати їх раніше. Якщо ви в іншому місті або вам важко виходити з дому, підійде онлайн-консультація психолога, без камери теж можна.

Запитання та відповіді

Чи нормально постійно думати про сина і нічому не радіти?

Так буває в багатьох батьків. Радіти в такий час можна, і синові на фронті важливо знати, що вдома триває звичайне життя, а якщо радості немає місяцями і ні на що немає сил, поговоріть із психологом.

Син не відповідає кілька днів. Коли починати хвилюватися?

Здебільшого причина буденна. На фронті кілька днів без зв'язку буває часто: ротація, режим тиші, ніде зарядити телефон. Тримайтеся плану, про який домовилися заздалегідь, не обдзвонюйте всіх знайомих його побратимів і будьте обережні з незнайомцями, які пишуть «знаю, де ваш син» і просять гроші чи дані, бо так часто діють шахраї.

Син каже «все нормально» і нічого не розповідає. Чому?

Найчастіше він береже і вас, і себе. Розповідати про війну по телефону, коли за годину знову на завдання, важко, і багато військових відкладають такі розмови до дому або говорять про це тільки з побратимами. Не тисніть, просто залиште двері відчиненими: «якщо захочеш розповісти, я поруч».

Чоловік каже, що я сама себе накручую. Що робити?

Найімовірніше, так він справляється зі своїм страхом, тримаючи його подалі, тож скажіть конкретно, що вам потрібно («просто посидь зі мною, коли я читаю новини»), і шукайте підтримку ще десь: подруга, група для батьків військових, психолог. Від одного чоловіка не варто чекати, що він закриє всю вашу тривогу.

Як підготуватися до його відпустки чи повернення?

Він може приїхати втомленим, мовчазним, дратівливим, багато спати і різко реагувати на звуки, тож не плануйте на перші дні великих застіль і гостей, спитайте, чого хоче він. Про те, як родині прийняти людину, яка повернулася з війни іншою, є окрема стаття, вона про чоловіка, але багато що з неї підійде й батькам.

Матеріал має інформаційний характер і не замінює консультацію фахівця чи медичну допомогу.